Що ж поезія? Це гра? Це шоу?,
Що збирає на майдані всіх
Громадян на сповідь, на розмову,
Що до слова зовсім не глухі,
Де до серця кожного є слово
В час веселий, в час годин лихих.
І було, - скликали, - не сьогодні
Громадян Софокл і Евріпід,
Щоб відкрити Небо і Безодню,
І емоцій запалити гніт,
Щоб вказати путь в життя достойне
Через ад трагедій, - кров і піт.
Може все ж майдани закликають, -
З нами будь! Ти осторонь не будь!
Бо на тих майданах проливають
Кров і сльози, що густі, як ртуть.
Де уже по-справжньому вмирають
І в останню проводжають путь.
І трагедії великі відбуваються
Не на сцені, - на майданах йдуть,
Де уже із долею не бавляться
І себе ніяк не бережуть.
Неможливо кулями і палицями
До свободи перетнути путь.
На майданах оживає слово,
До сердець доходить враз, коли
З вуст злітає слово, наче з кров'ю.
Ті вуста нічим не затулить,
Що наповнені і Гнівом, і Любов'ю,
Бо настала вирішальна мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2021
автор: Рунельо Вахейко