Вітер шумів, а хмари плакали,-
осіннім затяжним дощем.
А ми з тобою все балакали:
і ніч, і дві, і ще, і ще...
Ті хмари нам світили маками,
і не було тому кінця,
вони здавалися нам знаками,
то Бог нам слав свого гінця...
Ночі злітали, хмари плавали,
а наші праведні серця,
повні любові і ми марили,
так буде завжди до кінця...
І нам з тобою вже здавалося,-
стало світліше за вікном...
Життя нарешті посміхалося,
з тобою нам лише удвох...
Ми не розвієм цю ідилію,
що ми придумали самі...
Хай дощ іде, а ми щасливії
з тобою вдвох на цій землі...
Так жаль, що все уже минулося,
ти відійшов у інший світ...
Мені ж на згадку залишилося,
найкращий наш з тобою слід...
Давно одна я залишилася,,
та ти у пам"яті живеш...
І я молюсь, як і молилася,
що ти у сни мої прийдеш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2021
автор: геометрія