Смутні спогади лиш, сновидінь вже немає,
Якби довго про тебе не думав вночі,
Рік за роком, час з пам’яті, шмат відриває
І ховає у сейф на всесвітній межі.
Лише спогади грішні…Але безперечно,
Їх достатньо щоб вже не померла любов,
Аби серце розколоте, вперто довічно,
Не приймало від розуму мудрих відмов.
Сни про сни, вже і ті, загубились у часі,
Як казковий їжак йду в тумані років,
Тільки спогади…Спогади…Спогади давні
Під душевно-сумний Лари Фабіан спів.
У тумані тих спогадів, сирість панує
Не від сліз, що приховує доля від всіх,
А від того, що кров з рани серця стікає,
Як соснова смола чи березовий сік.
Мов «Голландець летючий» без корми і вітрил,
Що від слова-ядра постраждав у боях,
В штилях будень завмерши, без надії і сил
Я молюсь на любов, бо вона мій маяк.
Смутні спогади стануть вітрилами в морі,
Сила згадок наповнить їх вітром надій,
Якщо треба я вимолю, випрошу в долі
Для душі і для серця нам спільних подій.
Аби пристрасть-штурвал в океані кохання,
Направляти туди, де міраж-горизонт
Стане берегом явним і наші зітхання,
Будуть чути лиш пальми, пісок і шезлонг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2021
автор: Ярослав Ланьо