Іде тихенько манівцями
Обдерта, втомлена душа.
Байдужі їй вітри з дощами,
Що поли рвуть її плаща,
Що так безжалісно шмагають
У пізню осінь ось таку
І роздирають, й вивертають
Холодним вітром наготу.
Розхристана і вщент промокла
У сірій і туманній млі,
Іде до раю, чи до пекла?!
Вже не бентежить це її.
Лиш ззаду — шлейф із туги й жалю
Та слід із виплаканих сліз,
Що, десь в обхід слів на скрижалях,
Життєвий шлях її проніс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2021
автор: Ольга Калина