Коли з пера стікає трійло
в цнотливість чистого листа,
як спати можеш ти спокійно,
розп’явши слово мов Христа?
Осиновий загнавши тибель,
мерщій ховаєшся в кущі –
відсвяткувати час погибель
безвинно вбитої душі.
Не сумнівайся, не воскресне
умертвлений тобою плід.
Та чи заплаче піднебесся
хоч один раз на сотню літ?
Ні, не заплаче, збайдужіло
і, мабуть, це не від добра.
Убили душу, вбийте тіло.
Вже й трута скапує з пера.
21.11.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2021
автор: Микола Соболь