Ми сотні літ жили й плодились в рабстві,
Хліб цінували більше від ідей.
Останнє з них назвалось мило «братство»,
Хоч «старший брат» не мав нас за людей.
Заковані в невидимі кайдани
Свою ми волю бачили і в сні,
Були і ті, хто ймення «раб» стидались,
Тоді втрапляли в камери тісні.
Ходили ми і прямо, і по колу
Й знов опинились там, де і були,
Здавалось, не повернемось ніколи,
Адже Майдан ще багатьом болить.
А може, то якась магічна сила
До світла пригальмовує ходу?
Під прапором крокуєм жовто-синім,
Та стріли на шляху своїм орду.
Упали перші, кров святу проливши,
Героїв не один ліг батальйон.
В потилицю «колона п’ята» дише,
А у Кремлі – напівнаполеон.
Ми ж той народ, що не утратив віри,
Хоч за роки губив її не раз,
Терпимості не має у нас міри,
Та мудрості навчить таки Донбас.
Хоча вітри історії дмуть в груди
І прес незгоди давить нас униз,
Нову ж державу будувати будем
На згарищі гібридної війни!
17.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2021
автор: Ганна Верес