***
Осені вишитий петик
вже заносився до дір,
зчовгались пишні вельвети,
зблякли відтінки руді.
Десь розгубивсь непомітно
весь її норов і шарм.
Голо розчахнуті віти
здані на волю вітрам.
Пріч розлетілися стрази,
що миготіли вогнем.
Сірості більше щоразу
з кожним-кожнісіньким днем.
Більше покори й дистанцій
у неквапливих думках,
де надихалось до танців
листя ярке на гілках.
Де не стихали цимбали
сонячних радісних нот,
тенькає дощ як попало
крайній осінній фокстрот.
7.11.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2021
автор: Леся Геник