В хату посходились присмерки з гаю.
По закутках – то туди, то сюди –
в тінях від свіч на стіні сновигають
аж до світання Осінні Діди.
Доки холонуть святкові наїдки,
на роздоріжжах товсті гарбузи
блимають в тиші очницями їдко,
душі неправедні звівши на пси.
Баба пече здоровенні хлібини:
першу – для всіх безіменних дідів,
другу – для тих, що у пам'яті й нині,
третю – хто вмер на війні й у воді.
На підвіконні чекають їх страви,
шклянка з водою і чистий рушник.
Душі вечеряють в тиші лункавій.
Тільки мурахи по шкірі, між них.
Попід порогом – часник і цибуля.
В хату непрошеній нечисті – зась!
Коливо встигло. Замовкла зозуля.
Місяць хмариною підперезавсь.
В церкві ущухла давно панахида.
Лиш по кутках – то туди, то сюди –
в тиші снують між свічками і хлібом
непогамовні Осінні Діди...
© Сашко Обрій.
* Осінні Діди - свято Роду. Український аналог Геловіну. Шанування усіх предків, усіх поколінь, вірування в те, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, коли межі між світом явним і потойбічним стираються, духи-предки роду можуть вільно заходити в реальний світ.
Запрошую стати патронами мого патреону, зробивши свій внесок в сучасну українську літературу і культуру!😘
https://www.patreon.com/sashkoobrij
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931345
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2021
автор: Олександр Обрій