заплакана жінка, ніби верба над водою,
черпала долонею сутінки, і виливала знов.
вона поливала дощем туманний берег албанії,
що славний своїми диво-краєвидами.
там можна побачити дивом вцілілу
античну колону з цілої колонади,
що ту зруйнували й час, і нещадна
канонада союзних військ.
– так і вона, бідолашна, чекає
на свого незрадливого друга.
зірка зійшла над горою –
показує, де заховався її орел.
він сидить під замком у високій вежі,
й зачаровано слухає сирен-серенад
сивого рейну, де все його золото,
і обіймає рибу-дівицю,
повідаючи їй про славне минуле:
було, та минулося! можемо лиш зітхати
за подвигами, битвами, й великими ділами.
я зрадив всіх, кого мусив зрадити,
і відвернувся від заповітів предків.
я обробив свої руки грошима,
й заходився чинити погане та зле, –
ніхто не міг мене зупинити,
лиш одне безпорочне ангельське серце:
викапане по-мистецькому, оздоблене багатьма
чеснотами та привілеями. –
де воно, що з ним стало?
я не знаю, але байдуже слухаю,
що кажуть тепер про мене вуличні дітлахи:
він забруднив свої руки грошима,
відтак відійшов від правди;
він прихилився до бездіяльности,
й нікчемно відпочиває
the misty coast of albany, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=c-a5YmG78zI
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2021
автор: mayadeva