Ті струни, що росли з мене, як весняні дерева,
ти обрізав байдужими лезами слів.
І я впала скошеною травою
під ноги літніх туманів.
А відтак осінь розвіяла мої дощі
дрібним червоним листям
по затоптаних скверах,
по забутих горищах,
по несходжених вулицях знелюднілих міст...
Я не знаю, чи ті обрубки, що зашкарубли в мені жалем,
здатні видобути хоча б якісь убогі ноти,
схожі на мелодію спогадів
чи музику надії...
Моя туга чекає двірників
з патлатими мітлами
і пластиковими контейнерами,
бо вже от-от зима,
бо вже от-от перший сніг розкаже правду,
і я не зможу вгамувати крижаних сліз...
Але нині ще осінь!
І я прощаю,
зціловуючи біль з порізаної кори серця,
і вчуся любити листопад,
не важачи на скалічені струни,
скошені трави,
витахле листя
і білий сніг,
що випаде завтра...
9.11.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2021
автор: Леся Геник