Відмовляю себе, відмовляю
від зажури у цій суєті,
де доходить вже майже до краю
тінь розп'яття на вбогім хресті.
Де не знають на кого молитись -
на великих чи просто святих?
А тим часом Дитя розповите
робить перший безпомічний вдих.
Закатують ще нині, ще нині!
Не відтак, як колись, не відтак...
І кровавіє слід на калині,
і, по суті, все сходить навспак.
На оцих гомінких верховинах,
де ні снігу наразі, ні прощ.
Лиш бубнявіє болем провина
і заходиться відчаєм дощ.
Але хай, то мирське, не від Раю,
не від То́го, що вмер на хресті...
Відмовляю себе, відмовляю
від зневіри у цій суєті...
19.09.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2021
автор: Леся Геник