виє-віє-дмухає духовий квартет.
я пильную шляху, і знічев'я граюся
її заповітним етруським намистом,
його золотими дзвіночками.
її пташину голівку їй відірвало літо.
і ось вона роздивляється вісника-маратонця,
що окрадає час, безперечного князя швидкости.
дивися: мій келих мені наливає осінь:
наливає слізьми за моєю кицькою ena,
срібною володаркою хвиль війни на морі
та ворожбиткою на тумані.
вона поринула глибоко в жовто-зелені спогади
соколиним проблиском своїх білосніжних зубів,
відділена від світу драпуванням своїх роздряпаних
мережив, що нескінченно падають разом з листям.
ми ховалися та визволялися
в цій мандрівній альтанці,
немов у пляшці мандаринового віскі.
цю альтанку, що має привід
на всі, боже-може, чотири колеса,
я видер з чіпких загребущих лап візантії,
що тримала колись цілий світ у цілковитій покорі
wind quartets, t.rex
https://www.youtube.com/watch?v=UzF3yIPClSw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2021
автор: mayadeva