Ні вогнища, ні папороті цвіту
лише асфальт і куриво авто.
На перехресті збоченого літа
уваги не звертає вже ніхто
на голос трав, на запах сінокосу,
на шепіт ночі, тихий спів ріки...
Спускаються, мов мавки, свіжі роси
і спогадом торкаються щоки.
Та чи розбудять скам'янілі душі?
"Прокинься, люде!" - заволав левкой...
А люд не чує. Ніби й не байдужі
і тільки пісню хтось виводить: "Ой...".
07.07.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2021
автор: Микола Соболь