Чи я хотіла бути як горіх,
котрого страх не б'є перед грозою
з розбурханого світлом мезозою,
що не стирав ще з рук найперший гріх?!
Чи я хотіла бути як граніт,
котрого й сонцем вік не обігріти
і не зм'якшити гострокутні міти,
що їх набив зубилом болю світ?!
Чи я хотіла бути як межа -
колюча і відверто неприступна,
мов крапелька нескореності ртутна,
котра й сама собі одвік чужа?!
Чи я жадала пахнути вогнем,
отим, що палить все доокіл себе,
густі дими в'їдаючи у небо
неспинно і надривно день за днем?!
Ні, не хотіла цеї твердоти!
Ані печіння, ані неторкання!
Іще тоді, як колискова рання
уже ростила зранені хребти.
Вже гарувала гравієм доріг,
впивалась люто в тілечко тендітне...
І вперше щось з'являлося гранітне
у порухах невпевнених моїх.
Уперше там приймила натще грім
і у вогонь закуталась по очі...
А нині вже чи хочу, чи не хочу -
не викрешу із себе перемін.
22.10.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2021
автор: Леся Геник