Ой моя, берізко, чому зажурилась?
Певно осінь нині… навіяла смутку
До водиці низько, нащо нахилилась?
Його мабуть хочеш… утопити хутко?
Полум`яне сонце…. розсіва проміння,
Уплітає злато в зелені листочки,
По них глянці скачуть, краса неймовірна,
Віддзеркалюються сріблені зірочки.
Поспіша водиця, хоч безвітря повне,
Несе смуток її і рве на частини,
Я присяду поруч, думок цілий човен,
Прихилюсь до неї, ніби до дівчини.
Ой моя, берізко, час не зупинити,
Хай потішить осінь! У сукні строкатій,
Ти подібна феї. Чаруючі миті
Посміхнутись ваблять, підіймають настрій.
01.10.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2021
автор: Ніна Незламна