В небесній тиші мерехтять зорі,
Ніхто й ні чим, вже їм не завадить
А місяць ніби маяк у морі,
В окрузі сяйвом, мінливим гладить.
Зірок мигтіння придає краси,
І вже світанок, покида нішу,
Часом із лісу чути голоси,
Птахи й листва - порушують тишу.
Збирає нічка, в кошик зірочки,
Та ваблять очі, фарби світанку,
Хоча б на час лишилась залюбки,
І посміхнулась ясному ранку.
Та не ведеться, все так у житті,
Лиш вечір манить і сонце в ліжку,
Й світанок – красень, збере фарби всі,
Аж зачарує, встелить доріжку.
Господар - ранок, всівсь на ослінчик
Землю пробуджує, шле цілунки,
І золотий, тепленький промінчик,
Пригріва ніжно, придає трунку.
09.10.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2021
автор: Ніна Незламна