Я Вчителю вклоняюся за те,
Що допоміг в життя піднести крила.
Щоденно, наче мужній Прометей…
Його душа теплом до нас горіла.
Я Вчителю вклонюся за слова,
Що вчили нас Людиною скрізь бути.
Стара наука ця… Ні, не нова…
Та тільки з ними світ змогла збагнути.
Я Вчителю вклоняюсь за знання,
Що проросли, немовби зерна в серці...
Я їх врожай - науки пізнання,
В шаленій не губила круговерті.
Я Вчителю вклонюся за добро,
За їх терпіння, мудрість, розуміння...
Не знає втоми вічне їх перо,
Не має меж фантазія й уміння...
Я, Вчителю, вклоняюся тобі,
За ночі й дні проведені в тривогах.
В думках за долі наші твій двобій,
При виборі життєвої дороги...
Я Вчителю вклонюся до землі
За поклик серця, та почутий Богом.
За сяйво, що добуте із золи,
І довго світить за шкільним порогом...
Хай квіти й посмішки з усіх країв
Дарують їм у день цей вдячні діти...
Нехай летять рої із теплих слів
До рідних Вчителів з усього світу.
02.10.2021
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2021
автор: Любов Таборовець