Манівцями

Чи  ріже  правдонька,  чи  коле?
Там,  де  натоптані  стежки́
ідем,  як  віслюки  по  колу,
але  могли  б  і  навпрошки.
Встеляє  небо  сірі  хмари,
а  оболонь  покоси  трав…
Було  коханням  дуже  марив,
любов  допоки  не  пізнав.
В  душі  занедбаному  храмі
стоять  лише  огарки  свіч.
Чийсь  голос  кличе:  «Гайда  з  нами!»  –
та  страх  вселяє  божий  бич.
Отак  життя  і  промайнуло
кружляючи  на  манівці.
Бува.  Згадалося  минуле.
У  зморшці  на  моїй  щоці.
22.05.21р.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2021
автор: Микола Соболь