Гордували буттям. Об’їдались «малиною».
Автотраси наліво й направо кляли.
Та «дорога життя» повз село Веселинове –
Божий перст, що зцілив нас від скверни й хули.
Крізь ногайські степи він повів нас долинами,
де в пекучому мреві пливли чумаки…
Нині ж – ми… полюбивши твої, Веселинове,
кожен горбик і ямку коханням палким!
Не лукавить життя. В нім нема випадковостей.
Ми наївно вважали, що «зріжемо» путь.
Веселинівський шлях – 40 верст «кайфу» й користі.
Ти – найкраще, що з нами траплялось, мабуть!..
Пам’ятають тебе стійки амортизаторів.
Шрифтом Брайля вкарбований в гузна й серця
кожен вибій в тобі, наш земний мотиваторе,
Веселинівський шлях – дар від Бога-Отця!
Наче Жак-Ів Кусто, з головою пірнали ми
у глибини твоїх маріанських баюр.
І ковтало авто, мов коктейлі – піалами,
трунок з дизельних вихлопів й куряву фур.
Ти зникав, мов міраж, ну а ми… «веселилися».
Ти – зникаючий вид українських доріг.
Битий шлях Р-55, «диво» ти Веселинівське,
що в серцях й печінках кожен з нас приберіг!
© Сашко Обрій.
03.09.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2021
автор: Олександр Обрій