Я в коханні була колись іншою,
Окуляри вдягала щодень ,
Безумовно і ніжною ,щирою ,
Серце сповнене гарних пісень .
Я в коханні тонула так глибоко,
Й без повітря лишилась тоді,
Як любов відчайдушна лиш вироком стала,
І долею він не мені .
Я в коханні була не сміливою ,
Мої очі зелені ,укрив той туман,
Я забула ,що можна бурхливою ,
Як вода стати вільною, без оман.
Полонена і часом і простором,
Лиш у ньому розгледіла сенс,
Відірватись здавалося острахом,
День в самотності для душі стрес.
Так давно це було , в безпорадності ,
Я ледь – ледь не згубила себе,
Лиш кохання один рецепт радості ,
Знати б тільки ,що швидко мине,
Пам’ятаю як очі ,мов лезами ,
Розрізали і сльози, і біль,
Все життя стало до і за межами ,
Щастя рідне за тисячі миль.
Я страждала ,а потім рожеві,
Окуляри із себе зняла ,
Зрозумівши не варті ті жертви,
За кохання не те віддала .
Наші сльози не варті любові ,
Не взаємної ,не для душі ,
В нас одне лиш життя дане богом,
Щоб прожити його не в журбі .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: Вікторія Павлюк