Останній поштовх волі – не скоритись
глухій пітьмі.
Душа пручається, аби не розчинитись
у чорнім тлі.
Існують тільки їй відомі висі –
й самотня путь,
печери зла й просвітлені узлісся,
що в ній живуть.
Між ними на ніким не знаній мові,
покіль жива,
одній лиш їй і Богові відомі
звучать слова.
Не вір тому, що нагла хвиля змиє
душі тотем,
і вічність непроглядністю накриє –
своїм плащем –
а вітер розметає,як полову,
твоє ім’я,
й суцільна ніч поглине цю розмову,
твій «світ – це я».
Ти – маверік*, і дзвін земної товщі
тобі – як рай.
О, борсайся у сітях якнайдовше –
і не зникай!
* Маверік – людина або тварина, яка відбилась від загальної зграї й живе сама по собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2021
автор: Вікторія Т.