Дріма в зірковій солі, на узбіччі
Чумацького Шляху Великий Віз.
Твій син, тобі дивлюсь, мій Буже, в вічі.
Край тебе тане втома, наче віск.
Раз по раз метеор згоряє, пада
під шум ріки й орекстри цвіркунів.
В небесному мереживі лампадок
зринають запорізькі курені.
Врізається у берег темний профіль —
велична, горда скеля Носоріг.
Поллються з третім півнем, наче строфи,
промінчики ранкової зорі,
цілуючи ранковими вустами
стежки, де сплять типчак і ковила.
Ждучи чумацтво, Шлях невпинно тане.
І Віз, що зачекався на вола...
© Сашко Обрій.
10.08.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2021
автор: Олександр Обрій