Вечір у полі, мов кіт у чоботях, —
найголовніший мій скарб.
Прудко на південь несе мене потяг,
наче північний дракар.
В золоті заходу котяться хвилі —
стиглі серпневі луки.
В поле вечерять зійшлись сонцекрилі
білі лелечі полки.
Ось ти, мій степе, — п'янкий, неозорий.
Як я на тебе чекав!
Потяг до тебе летів через море
теплих дніпровських заграв.
Повз непрохідне болото Ірдині.
Через густий Чорний ліс.
Нісся і крила його лебедині
били об крони беріз.
Далі, — на Півдні — губився естетом
поміж корів у стадах.
Ти ж наслухав, мій замріяний степе,
в тиші "тудух" і "тадах"...
© Сашко Обрій.
07.08.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2021
автор: Сашко Обрій