marigold постійно вся в коханні;
він про те не дбає, тобто не заперечує:
він забирає її зі школи
й провадить додому до їхньої
дивися-бачила, морської хвилерізки.
вона усміхається: [i]дуже дотепно[/i], –
і замріяно мружиться: [i]розпиляв тебе грім[/i].
коли вона підноситься так високо,
він падає донизу, й непритомніє.
він сидить на кладці через річку,
й сміється: сестра кидається камінням,
й кривиться, коли не влучає:
чому це каміння – таке дурне?
він не знає, як відповісти;
він падає, вона злітає високо.
не сьогодні, не зараз. иншого разу.
обов'язок брата: встати й піти
не озираючися – лиш не сьогодні.
в неділю вона понесе на базар
свої саморобні квіти;
потім, можливо, поратиметься на грядках.
буде така заклопотана, буде такою щасливою,
що й не помітить. люди питатимуть:
де він подівся? вона здивується: хто?
вона підростає, щоб квітнути
для чоловіка, для її чоловіка –
він падає досі, отже вона підноситься.
якраз того разу, якраз того дня
він вийде на шлях, та й піде світ за очі:
він піде, й не озиратиметься;
вона, як не знатиме, не побіжить за ним.
такий вже обов'язок брата:
зникнути по-англійському.
адже він – серйозний англієць,
він свідомий своїх обов'язків
see-saw, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=5WtraNl6ol4
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2021
автор: mayadeva