Я не хочу прощатися з літечком,
Бо ж комфортно у ньому мені...
Почуваюся в ньому крилатою,
Усі митті його я ловлю...
Вліті тихо буває і гамірно,
Та мені усе це до снаги,
І працюю у ньому я лагідно,
Не втрачаючи сили свої...
Не сиджу я у ньому у затінку,
А запаси на зиму роблю...
І природу, і землю, як матінку,
І тепло, і дощі я люблю...
А воно ж пролітає на крилоньках,
І спинити не можна його...
Та і час його теж не чекатиме,
І не втрутиться в душу мою...
Хоч прощатися з літом не хочеться,
Та закони природи такі,
Все приходить, відходить за обрії,
Як і наші і дні, і роки...
Як і всі попрощаюся з літечком,
До Землі я йому поклонюсь,
Восени мені ним ще пахтітиме,
Шанобливо її я прийму
Не гайную у ньому й хвилиноньки,
Заготовки на зиму роблю,
Не втрачаю ні дня, ні годиноньки,
Працювати завжди я люблю...
Хоч у мене нема тії силоньки,
Що колись вона в мене була,
Та не втратила я свої крилоньки,
Слава Богу, що я ще жива...
Я не хочу прощатися з літечком,
Є у мене ще в ньому діла,
І з-за обрію осінь вже світиться,
Та й вона ще красива бува...
Ще рахунки свої вона виставить,
І тепло у ній також ще є,
І краси в неї, звісно, ще вистачить,
І любов"ю ще нас осяйне...
Різнобарв"ям природу вкриватиме,
І дощами умиє не раз,
Та Любов"ю всіх нас обійматиме,
І я вірю, все буде гаразд...
Хоча осінь і лагідна, й світиться,
Та ще в літечку хочу побуть,
І прощатися з ним ще не хочеться,
Та стежки все ж у осінь ведуть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2021
автор: геометрія