Рукотворне «море» зацвіло.
Тхне неначе спіднє комуніста.
А колись Дніпро через село
ніс за обрій води свої чисті.
Нерестились в ньому осетри,
повінь заливала косовиці…
Ну, а нині? Й пити не бери.
Повсихали в багатьох криниці.
Це тобі наука і прогрес,
а нащадкам спадщина – болото.
Добиває річку Дніпрогес
і, здається вже безповоротно.
20.08.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2021
автор: Микола Соболь