я шукаю за нею серед глупої ночі:
я бачив її силует,
окреслений світлом від свічки;
той силует розтанув
зі словом, сказаним пошепки:
арієль. я впізнав її, цю незнайому дівчину,
хоч ніколи не бачив її раніше,
ніколи не знав її на ім'я, –
і в темних покоях, зрештою,
всі здаються однаковими.
час – як текучі піски. вона утікає від мене,
та часом з'являється в дзеркалі,
й хихикає в мене за спиною:
ангел в чорних мереживних шатах.
тоді я сідаю за стіл, набираю гальбу вина,
й заводжу з нею розмову; а починаю однаково:
де ти взялася, як тебе звати,
й чому ти тут ошиваєшся?
звісно, вона мовчить, та коли її взяти за руку,
й дивитися в вічі пильно, можна в її душі
прочитати свою втаємничену долю. о арієль!
забери мене звідси додому,
й розкажи мені, хто я такий
ariel, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=Z9LPCex5ksw
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2021
автор: mayadeva