цієї собачої ночі почуваюся так,
ніби я – сам, і на тисячу миль – нікого.
поговорити, пореготати, полаятися, посваритися.
бігати, шукати. думаю: де всі поділися?
одержимість та божевілля – це складно і дуже дивно.
думаю навіть, що це все – вселенська змова.
і знов мене вражає знайоме старе відчуття:
сказала ворожка, це – лиш початок,
а в мене, кажу, відчуття,
що це вже – кінець, і по всьому.
хвилі життя мене винесли на цей непривітний берег –
тут я, напевно, й скінчу відлік майбутніх днів.
не покидайте мене тут в безнадійній самотності!
я пережив корабельну трощу, а тепер помираю від туги.
вікно помалу згасає, мов зірка перед світанком.
твоє вікно – воно ще ніколи
не здавалося зовсім чужим,
як тепер. я старався тебе забути –
це все, що я міг зробити.
не старайся мене знайти, бо з того
не буде нічого доброго.
я впіймався. я – десь уві сні божевільного.
власне, я – полонений своєї власної долі.
шляху назад немає. а був він до цього вечора?
кудись ти йдеш, та я цього не бачу.
не залишай мене тут! я вискочив, мов рибина
з моря, з життя на берег.
боюся померти на самоті – ось чого я боюся.
дочекайся, коли помру, поцілуй, закрий мені очі,
та й котися, куди там хотіла:
до пекла, значить до пекла
stranded, rainbow
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2021
автор: mayadeva