Ти чув, як говорять дерева уночі?
Риплять дощо-кров'ю їх сльози із очей.
І все намагаються вирватись звуки...
Виламує вітер надругано руки.
Страшне розмаїття стинань і сконання:
Покинута жінка, збезчещена панні?
Із цим крико-болем ніщо не зрівняти,
Бо люди не вміють так довго вмирати.
Я чула, що кажуть дерева уночі.
І бачила сльози. І стомлені очі.
І звуки, вбиваючі серця притоки.
А інші – не чують. Глухі стають кроки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=9222
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.12.2005
автор: Vilna