бережи себе: ти ходиш по канаті.
втім, неонове місто – завжди на боці мрійників.
первозвані невдахи, сходячи ген у підпілля,
візьмуть тебе на плечі, і оголосять дияволом.
більш ніде нічого не видно.
чого не знаю, про те й не дбаю,
спостерігаю певні ознаки
нового тунельного правдонебачення.
тротуарний крейсере на високих шпильках!
очі твої – як сталь; серце твоє вкрито кригою.
огорни свою змерзлу душу моєю теплою ковдрою;
електричне кохання стягне свої податки
з нас обох заодно, як з одного фізичного тіла.
знов нічого ніде не видно, –
я не дбаю про це, адже я нічого не знаю.
гадаю, ця дівчина стала матір'ю
нового тунельного зору
й видовищ його, що породжені тут.
в тунелі, де я ховаюся
від знайомих старих примар,
я міг би так само ховатися
від нових, але то вже було б божевіллям.
за обрієм, де щойно сіло сонце,
ніч обертається днем, і тікає назад налякано.
а тут на вулиці так легко зовсім зблякнути,
коли надію втрачено, бо другої не буде.
мене аж ріже цією думкою,
немов викидним ножем
midtown tunnel vision, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=AK3p5xZ00hk
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: mayadeva