І
Мріє снами коло мами
Донечка мала.
Поки білими снігами
Заміта зима,
І лягають хуртовини,
І тяжіє ніч.
Сон у батьківській хатині
Доторкнувся віч.
«Спи, доцюню, баю-баю...» –
Легіт у дворі
І сонливість навіває
Пісню цю зорі.
ІІ
«Дай заплету тобі у коси щастя.
Хай янголи попереду летять…
Вони і є найвідданіша рать,
Яка тебе торкнулася з причастям.»
В житті усім потрібно йти в дорогу.
І не важливо, де проляже путь
(Мабуть, у цьому є найвища суть!),
Наше життя належить лише Богу.
ІІІ
Вишиванку на себе одягла.
Краса народу не умре ніколи.
О, скільки в тобі, донечко, тепла!
Сьогодні вперше ти ідеш до школи.
І ці літа грайливо промайнуть.
Відсиплють вишні білі первоцвіти.
Останній дзвоник проводжає в путь…
Швиденько як повиростали діти.
ІV
Не ставай дорослою в шістнадцять,
Не спіши, попереду життя.
На руках ще буде усміхатись
Долею дароване дитя.
Будуть і тяжкі безсонні ночі,
І «агу» – найліпше на землі,
І щасливі почуття жіночі,
І свіча надії ув імлі.
Буде все, бо жити ще і жити,
Хай скресає крига на душі.
Прийде час пожати щастя жито.
Тільки, я благаю, не спіши!
V
Білий колір личить, як ніко́ли.
Усмішка і яхонти очей.
Запахи духмяні матіоли
І фата стікає із плечей.
Донечко, тебе благословляю
На святий, сімейний, Божий труд,
Бо у праці є ключі від раю.
Ти про це ніколи не забудь.
Це́ркви заспівали передзвони,
І, куди не глянь, така краса…
Дві обручки наче дві ікони:
Шлюби реєструють – небеса!
VI
Ці мрії зовсім недалекі.
Стань до вікна, поглянь у сад.
Дивися: в небесах лелеки.
Дарма що пізній листопад…
Серед хитких найперших літер
Ще не написаних поем
Розгорне жовте листя вітер
І небо зрадує дощем.
Скінчилася жіноча му́ка,
Розтанула густа імла,
Це неба таємнича злука,
Де маму доня обняла.
VIІ
Вже платтячко мале (було на виріст).
Волосся туго сплетене в косу.
Іду слідком, а бантів тихий шелест
Підкреслює цю неземну красу.
Як ніжно обіймають її руки.
Щебече дзвінко, «Таточку, люблю!»
Безсонні ночі – та хіба ж то муки?!
Це ніжні передзвони кришталю!
ІІХ
Найвища суть жіночого буття
Народження для смерті перемоги.
Жінка живе одним серцебиттям,
Допоки Бог їй не дарує злоги.
А потім доня донечку спов’є
І візьме немовляточко на руки.
Було так завше і тепер так є!
Бабусі любить пестити онуків.
ІХ
Ось вона та мить –
Ніч, усипану зірками,
Бог благословить…
Мріє снами коло мами…
10.11.18 – 17.03.19р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2021
автор: Микола Соболь