Поцілунок замерз на щоці зі сльозою,
пізня осінь ворожить надвечір дощем…
Розстаємось навіки сьогодні з тобою
і на серці неспокій, тривога та щем.
Дай спокутаю душу тобі в тихім парку,
бо цих слів не почує ніхто все одно.
Але хтось нашептав: «Ти подумай, чи варто?
Якщо вас у цім світі для чогось звело.»
І відчув шелест крил, що окутали плечі.
Ніби все це було з нами не наяву.
Губи шепчуть самі: «А ти знаєш, до речі…
йди до мене, я краще тебе обійму…»
20.01.21р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2021
автор: Микола Соболь