[i]Сергій Петрович Коренівський
(24 квітня 1981 р. – 6 серпня 2014.),
старший прапорщик Збройних Сил України,
головний сержант роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону,
128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Загинув 6 серпня 2014 р. в бою за летовище Луганська.[/i]
Стоїть могила, вітер віє
Стяг Жовто-синій майорить,
А в мами й досі серце тліє,
І ниє кожен день, болить.
Сумує і кричить щоночі,
І не примириться ніяк.
Змарнілі, виплакані очі...
Від сина жде якийсь хоч знак.
Усе чекає, що насниться,
Постукає в нічне вікно,
Малою пташкою приб’ється,
Адже, не раз вже так було.
Вона ж тоді відкриє двері,
Відчинить навстіж і вікно:
- Тебе чекала до вечері,
Сідай, синочку, за столом.
І сяде син її вечерять,
Вона - навпроти, за столом.
Загляне сонечко у двері
Й зігріє їх своїм теплом.
І буде з сином розмовляти
Про все на світі, про життя,
Ще не стомилась виглядати...
Сім літ сьогодні, як нема.
Сім літ минуло, як Сергійко
З війни додому не прийшов,
Життєва згасла в небі зірка,
Там прихисток душі знайшов.
А матінка його чекає
І хоче бачити щодня,
А що насниться –добре знає,
Бо тут уся його рідня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921408
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2021
автор: Ольга Калина