Лишень тому, що більшає в мені
Злиденний світ і скиглить край притулку
Твого, в розтоптаній походами землі
Не знатимеш спокою й порятунку.
Не ллється в бронзі мить твого тепла,
Як дотик губ не стигне в формі з часу,
Що й звук, - примхливе розкішшю ім'я,
Не розіллє любов безсмертну в чашу.
Не втримає й ніяк не збереже
Прозорий дух невпинний чорний голод.
Гарячий пломінь віддає тепло,
А вицвівши верта назад у холод.
09.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2021
автор: Володимир Каразуб