при світлі дня ти можеш чути.
чув, що казали старі?
цієї ночі щось було не те.
вітер якийсь не той. погода,
напевно, зміниться,
й настануть важкі часи.
випаде сніг, і одна самотня душа
прокладе свій самотній слід
в напрямку ген до світла.
о, то – облудне світло,
кажуть старі вовки.
на небі є велика дірка.
ми відчуваємо: надходить щось погане.
коли завиють сирени,
хутко біжи до вовків,
і роби, що вони.
а вони вже, напевно, знають.
коли небо завершує свій величезний оберт,
одна самотня душа може це зауважити.
це буде звук такий,
наче рветься остання струна
на арфі північного вітру,
що приносить звістку про смерть.
коли вщухає дощ, минають і ці відчуття,
коли слова та речі лускають і стрибають,
а з ними й ти, мов зерня кукурудзи,
в зловісному світлі з-за хмар: там сонце,
а може, вже й не воно.
раптом земля розірвалася,
й відкрила страшне провалля;
туди, немов вода з проламаної бочки,
ринув увесь неозорий космос, і потягнув тебе.
коли завили сирени, було б тобі не баритися,
а бігти з вовками геть,
якнайдалі від цього місця.
наче звір на широкому полі. він знає,
що його долю вже визначено. і ось
він вже біжить за вовками,
й гукає, аби зачекали.
він побачив на власні очі
те, в що не вірив розумом.
він мусив те все побачити;
а тепер утікає з вовками
run with the wolf, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=VWFMqA4TjQk
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2021
автор: mayadeva