щойно минула година відтоді,
як тиран замкнув свою жертву у вежі.
дехто вважає, що час настав,
инші вважають, що треба чекати до ранку.
раніше бувало багато разів:
відчинялися двері, він увіходив,
і тоді звідусюди чувся тихенький плач,
а ми похнюплено заплющували очі:
хоч би не це, хоч би не це!
знайди мене, коли сідатиме сонце.
треба почати раніше, ніж пропаде ще одна душа.
вогонь смолоскипів осяє арбалети народних месників;
самі вони, мов божевільні, розмахуватимуть руками;
їхні зелені рукава маятимуть, мов прапори
цієї безумно-шаленої ночі –
це буде величне видовище, так.
нехай вогні розгоряться дужче.
нехай вони літають аж ген над шпилями.
опускайте моста, це робота проста;
ми танцюємо біля багаття.
ми наполохали ніч своїми вогнями й танцями!
ви бачите світло? нехай воно світить ясно,
– піднесіть його високо, й так тримайте.
ще вище! це не високо! і ще, і ще, й ще!
кладіть на вогонь цього чоловіка!
моста опустили? тепер все гаразд:
ми танцюємо біля багаття,
ми робимо все, як треба
sixteenth century greensleeves, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=wwTKtMQ-O7Y
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2021
автор: mayadeva