Ти всотуєш у себе все, мов земля.
Скільки завалів із неживого в ній,
Так і ти скарбуєш подібним.
Тут - кладовище минулих
Кохань,
Там - зболені спогади,
Які виринають привидами,
Кидаються нав'язливо на шию, мов
Діти.
Тільки не дивися їм у вічі.
Вони хочуть ще побути,
Лишитися в цих віддзеркаленнях.
Розкажи їм ліпше, що стан
Суму робить із очей твоїх
Темну калюжу,
Тож ліпше відведи погляд,
Посмійся,
Поплач,
Заглуши все.
Є щось важче за тишу,
Гіркіше, ніж зрадливий цілунок.
Виверни душу, мов кишені,
Висип зайве
Та спи.
Сни не прийдуть сьогодні.
Вони теж від тебе втомилися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2021
автор: Олена Ганько