[i]« Куди біжиш, життя, стежиною,
куди спішиш, куди ведеш?[/i]»
Недоспіване
Усе не випите – на сльози.
Ясніше – видиме здаля...
Минуле викосили коси,
п’янить отавою земля,
якою бігаємо й досі
то за синицею в поля,
то залишаємо на осінь
у небі свого журавля.
Але уже немає краю,
де є найвища висота
і сяє липа золота
свічею біля того гаю,
де пізні зустрічі, буває,
вертають молоді літа.
[i][b]Ніс по вітру[/b]
« По румбу вест-зюйд-вест...»[/i]
Напрямок
Я не сумую за стежиною
і за мелодією теж:
«кого чекала і любила я,
уже ніколи не вернеш».
Один, блукаючи пустинею,
і ти нікого не найдеш
порою нашою осінньою,
якій ніде немає меж.
Гойдає літо наші купелі
на синій Росі, у росі,
на плаї літ «у небесі»,
за азимутами на румпелі,
за хмарою на бані-куполі,
де ми потонемо усі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2021
автор: I.Teрен