Притихла ніч, залякана і зблідла,
У вогнянім кільці пожеж заграв.
Плекала сходи зір. Тепер їх підло
Табун хмарин розгнузданих стоптав.
Грім гиркає щомить до блискавиці,
Їй люто тицяє відлунь плетінь,
Й вона, немов в руках в’язальна шпиця,
Метнулася до вікон й опостінь.
Ніч в плачі, заарканена жахіттям,—
Лиш сизий неприкаяний фантом.
А гро́за що ж… Шаткує спокій літа,
І грім задав їй камертоном тон.
Назавтра знову ніч засіє поле,
І рясно зійде прорість ярих зір...
Природа поміж нас розділить горе.
Лише в людей воно завжди надмір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2021
автор: Valentyna_S