Щемить у серці тремтливе і невтомне щось,
щось підсвідоме, темне й плавне
всенеповторне, всеневиправне.
Чи може все лише здалось?
А може з серця врешті зрушив камінь?
Можливо він змінив вертіння ось?
І тіні на очах, немов віконні ставні
відчиняться і я побачу все що не збуло́сь?
Палають одночасно схід і захід сонця
Тривають послідовно завтра і ніколи
Дмуть урагани в штиль й торнадо кола
Окреслені в циклоні, мов лінії долоньок.
Незлі́чена і непрорахо́вна міць стихії
Не спинює ходи́, лиш мовчки суне далі
В її слідах простежуються схеми ідеалів,
якщо дивитися уважно, а не тонути в оманних мріях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: Аскет