її обличчя – як у дитини вулиці;
її уста – як квітка орхідеї,
а очі – як недосяжна мрія.
її тендітні білі руки
викликають думки про кохання.
ах, вона буде прекрасною матір'ю!
туман у її очах: туман мрії майбутнього.
в її очах є щось, чого вони не показують:
якийсь таємний сон, як велика святиня.
я хотів би довідатися, я стараюся і намагаюся,
та не знаю, як це зробити,
й це доводить мене до відчаю.
ми живемо в неправильний час.
можна сказати, жевріємо;
а хтось би сказав: "животіємо".
десь має бути й краще,
а тут – надзвичайно важко:
забагато людей, не вистачає місця,
й доводиться ворогувати кожному з усіма.
того дня, коли в світі ніхто не загине,
не помре, не скалічиться й не пропаде,
ти прийдеш до мене, й торкнешся лагідно,
й підкажеш, як розгадати твою святу таємницю.
о, її усмішка – усмішка зоряної царівни.
чому ж я так часто чую: плаче. так гірко плаче!
можливо, такий її звичай,
чи бажання, а чи й обов'язок,
щоб проливати сльози зі щонайменшого приводу?
– наприклад, коли оживають старі страхи невідомости
чи предковічний жах пізнання стискає серце,
як би нам добре було згадати й прадавні мрії!
це вже триває довго, й досі нічого не зроблено.
люди лиш хочуть провадити власне даремне життя.
тут стало задушливо й тісно. кожен, аби йому вижити,
мусить запекло ворогувати з людством,
а отже, й з людяністю.
але того дня, коли в світі ніхто не загине,
не помре, не скалічиться й не пропаде,
ти прийдеш до мене, й торкнешся лагідно,
й підкажеш, як розгадати твою святу таємницю
for your dreams, gillan, towns
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2021
автор: mayadeva