Згадую, як, бувало,
тато косу клепав...
Сонце за Ріг¹ сідало
поза сусідів став.
Перехрестивши в небі
радісних ластівок,
перекидало гейби²
в инші світи місток.
Дзенькотом віддавали
в хаті усі шибки.
Тато клепав помали³,
гойдаючи думки.
Бабка⁴ скрипіла глухо,
скапував піт з чола.
Добру стару Чорнуху
мама доїти йшла.
Тьохкав клевец⁵ завзято,
і посміхавсь у вус
ще і не сивий тато.
Вправно клепав косу,
Щоб на світанку рвучко,
поки ще сплять усі,
легко піти у ручку⁶
по молодій росі...
Нині ж банують⁷ трави -
тата давно нема.
Коси лежать іржаві,
спогади обійма.
З ними і я баную,
тихо утру сльозу,
як десь, буває, вчую
спраглу чужу косу.
9.07.21 р.
¹назва гори
²ніби (діал.)
³повільно, неквапно (діал.)
⁴спеціальне приладдя для клепання коси
⁵молоток (діал.)
⁶косити (діал.)
⁷жалкують (діал.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2021
автор: Леся Геник