Я любистковий подих землі,
Ще з дитинства свого пам"ятаю,
Хоч були ми ще з братом малі,
Та любистковим духом пишались...
В нас любисток зростав у дворі,
Було кликав він нас вечорами...
Усміхався нам місяць вгорі,
І здавалось зірки нам моргали...
Біля хати стояв у нас стіл,
Поряд з ним довгі лави стояли,
Ми пили: квас,узвар, чи й розсіл,
Переповнювавсь світ нам думками...
Кликав час нас завжди в далечінь,
Нам здавалось, що там буде краще...
Чи то кликав нас зов поколінь,
У прийдешнє ми вірили щастя...
Якже швидко минули роки,
Ми лиш в старості це зрозуміли...
Повертають туди нас думки,
Де любисткові подихи знали...
Я любистковий подих землі,
Як й дитинство своє пам"ятаю...
І надію ношу я в собі,
Що любистки там й нині буяють...
А літа мої знову спішать,
Їх спинити мені нема сили,
А любистки, я вірю пахтять,
Додають мені віри й надії...
Той любистковий подих землі,
Досьогодні я ще пам"ятаю,
Не забути його мені, ні,
Розумію я це й добре знаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2021
автор: геометрія