Так було угодно Богу,
Щоб з"явились в світі ми...
Він відкрив для нас дорогу,
Щоб жили ми між людьми...
Ми росли, світ пізнавали,
І навчались, як могли...
Все життя ми працювали,
Й до старості дожили...
Десь ми сили розгубили,
Незалежними були...
Все в житті ми розуміли,
І по - справжньому жили...
Непомітно постаріли,
І завбачливі були.
Доброту не розгубили,
Дітям все передали...
І онуків вже діждались,
Та і правнуки вже є...
І собі уже зізнались,
До кінця життя іде...
Та ми віри не втрачаєм,
Все більш в спогадах живем,
Хоч, звичайно, добре знаєм,
Прийде час і ми помрем...
Це не дуже нас хвилює,-
Усе має свій кінець,
Наша доля нам віщує,-
Життя нашого вінець...
Будем жить - поки живеться,
Доки дух ще у нас є...
Доля з нас хай не сміється,
Ми будуємо своє...
Так угодно було Богу,
Вдячні ми йому за все...
Доки носять нас ще ноги,
Життя нас вперед веде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2021
автор: геометрія