Важких доріг минули віражі,
Бажань-жадань буйноголоса злива,
Стою я на життєвій вже межі,
Оцінюю, чи ж хоч була щаслива?
Життя минуло, ніби серіал,
Стежинок форсування не забуто...
Уже не йду, повзу не на показ,
Робочих і життєвих атрибутів...
Усе було: робота, сім"я, дах,
Лукавити не вмію і не хочу...
На праведних стояла рубежах,
Лишилась паморозь, що сліпить очі...
Коли настав пенсійний в мене час,
Я зовсім не впадала в розпач,
Відвідувала ветеранський зал,
Наснага виручала й спокій...
Та вже не вабить ветеранський зал,
І виступи-читання своїх віршів...
Не набридають оплески похвал,
Лиш хочеться, щоб не ставало гірше...
Важких доріг минули віражі,
Бажань-жадань буйноголоса злива,
Було все ж більше правди, аніж лжі,
Та я живу, і тим уже щаслива...
А ще і тим, що діти й внуки є,
Хоч і живуть далеко й в свою волю...
У них життя теж не легке своє,
Богу молюсь за їх щасливу долю...
Важких доріг минули віражі,
І хоч немаю й нині я спокою...
Не можу я терпіти зла і лжі,
Борюсь з неправдою я словом...
Я не злякливих,й навіть на межі,-
Спинятись я ще не бажаю,
Й долатиму все нові віражі,
Робитиму, що вмію й знаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2021
автор: геометрія