Негода невтомно вирувала,
Повалила дерева і кущі.
І чорна темінь запанувала,
А ти йшла у балоновім плащі.
Все нищила жахлива стихія,
Скрегіт металу, шум буйних вітрів.
І прийшла руйнівна ейфорія,
Вона, як праобраз дивних світів.
Усе сплелось і перемішалось,
Дерева, скло і груди металу.
Тихе небо наче обірвалось,
Віддало нас стихії на поталу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2021
автор: Віктор Варварич