Малий, душею задирає голову догори
Великий, знімає капелюха перед малими.
Хто відчув сіль землі ...дивиться, не з гори
Він, шанує труд...Є зрячим, між сліпими.
Коли Творець, ліпив наш образ з глини
Серце виточив як безмежне море.
Щоб душа, відчула цей світ до глибини
А розум, осягнув вершин -сині гори.
Солодке вино , з царя зніме корону
перед ближнім, поставить на коліна.
Царська душа, зазнає муки, і стону
В судний день заридає як сиротина.
Час, замете снігами наш слід на землі
Проростаєм, травою зіллям у полі.
Оживає, дух білосніжним цвітом навесні
Через сотню літ, генія згадують у слові.
Збираємо, по копійці скарби для життя
Але не в силі, купити життя вічне.
Ставимо, на вагу ...зважуємо , буття
Усвідомлюємо, святе потойбічне.
В життя, прийшли на п'ять хвилин у гості
Закладаємо, маску граємо різні ролі.
І прощаємось, зі світом на помості
Народились, згоріти, як лист тополі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2021
автор: Чайківчанка