(із циклу «ЛИСТ ДО ПОДРУГИ»)
М.: Випливала Лебідонька на синю водицю,
Вигинала голівоньку, як вітри пшеницю.
Виглядала, кликала, дивлячись усюди,
Лебедя коханого, що убили люди.
Н.: Тугою сльозилося серце Лебідоньки...
У воді відбилися згорнені крилоньки...
Як же то без пари їй у нелюдськім світі
З долею змагатися — в безнадії жити?..
М.: Сподіванням в тиші плине серденько маленьке,
Що побачить, що зустріне того, хто миленький.
Та відчувши лиха слід, тугу свою вмила,
До небес здійняла літ, сміло склавши крила.
Н.: Заячала з високості — та й грудкою впала.
Хвиля хвилю наздогнала, мов заспівчувала...
Покосили пшениці безсердечні люди,
Залишивши на стерні скровавлені груди...
Марія Дребіт — Надія Козак
04.06.2021 Португалія — Канада
фото з нету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2021
автор: VIRUYU