Котик Мишку десь спіймав.
Гратись з нею забажав,
Бавився, що аж упрів,
Трішки відпочити сів.
Мишка сіра вся тремтить,
Кіт напевне її з"їсть.
Стала гіркі сльози лить,
Просить її відпустить:
-Ой, Коточку, брате мій,
Мене бідну пожалій,
Не губи дітей моїх,
Чи не шкода тобі їх?
Котик слухав все уважно,
Потім так промовив важно:
-Нащо ж я тебе впіймав.
Біля нірки чатував.
Витратив немало сили,
Що аж лапи заболіли.
Ти ж бо слово мені дай
Більше спать не заважать
І не шкрябать й не пищати,
А тихесенько мовчати,
Під підлогою не гризти,
А то знов буду ловити.
Якщо мене розізлиш,
Можу вже й не відпустить.
Так Кіт Мишці наказав
Та й на сонці задрімав.
Хвостиком махнула Мишка
І побігла вмить до нірки.
Виконать Кота прохання
Під великим ще питанням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2021
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський