Знайшла у скриньці дівчинка прикрасу
І дуже здивувалася відразу,
Вона то сяяла. а то переливалась,
Схожа на дивну квітку. їй здавалось.
-Бабусенько. а звідки це ти взяла
Таку красу, чому не показала
Мені раніше? - запитала внучка.
-Бо ти. дитинко ще маленька була.
Якщо ти вже знайшла оцюю брошку.
Тоді послухай що сказати хочу,
Ще моїй прабабусі на весілля
Хтось із гостей подарував ту квітку.
Вона її вдягала лиш на свято,
А згодом доньці передала радо.
Та берегла цей подарунок гарний
Й доньці своїй залишила у спадок.
Матуся це була моя рідненька,
Брошка мені дісталася від неї.
Доньки немає в мене, лиш синочок,
Це батько твій.Тому тепер я хочу
Тобі її віддать, моя дитино
Ту дорогу реліквію родинну.
Її носи та бережи як пам"ять,
Колись своїй доньці вчепиш на плаття.
Хай збереже традицію цю давню,
В її доньки опиниться прикраса.
Оберігатиме вона усе жіноцтво
Й надалі у родині оця брошка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2021
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський